Середа, 09 березня 2011 15:36

Пропозиції щодо покращення соціально-економічної ситуації на регіональному рівні

Важливою передумовою виходу з економічної кризи є забезпеченість фондами грошових коштів, які формуються у регіоні, розподіляються/перерозподіляються на його користь. Від фінансових можливостей органів влади на регіональному рівні залежить, в кінцевому підсумку, реалізація реальних функції щодо управління економічними процесами.

Підвищити рівень забезпеченості фінансовими ресурсами бюджетів органів регіонального державного управління можна в результаті:
- оптимізації міжбюджетних відносин;
- підвищення ефективності податкової системи;
- збільшення неподаткових джерел фінансового забезпечення.

Реальне збільшення доходної частини місцевих бюджетів можливе шляхом: введення нових місцевих податків; перерозподілу частини загальнодержавних податків на місцевий рівень; збільшення величини міжбюджетних трансфертів. Вирішення окремих місцевих проблем можливе завдяки використанню самооподаткування. Відповідно до частини 2 ст. 69 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання можуть запроваджуватись місцеві податки і збори. Такі кошти можуть використовуватись для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового спрямування. Окрім того місцеві органи влади можуть впливати на нарощування доходної бази місцевих бюджетів шляхом ефективного використання земельних ресурсів, стимулювання створення нових якісних робочих місць із високим рівнем оплати праці, раціональним підходом до формування місцевих податків та зборів.
У контексті зростання податкової складової дохідної частини місцевих бюджетів можна підтримати пропозиції тих дослідників, які обґрунтовують доцільність запровадження податку на нерухомість. Крім суто фіскальної функції цьому податку притаманна також функція сприяння соціальній справедливості.
Цікавим є науковий підхід у рамках якого пропонується змінити критерії (збільшити ставки єдиного податку та запровадити диференціацію ставок у випадках перевищення встановлених лімітів обороту), за якими визначається можливість для суб’єктів малого бізнесу працювати за спрощеною системою оподаткування. Реформована система спрощеного оподаткування сприятиме активізації підприємницької діяльності, збільшенню надходжень до бюджету та мінімізації використання схем зловживання.
Ще одним важливим податком кошика №2 є земельний податок, який розподіляється між всіма рівнями, складає значну частку обсягу доходів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Оскільки цей податок є виключно місцевим, то і кошти від його сплати повинні залишатись у розпорядженні виключно органу місцевого самоврядування. Тобто, доцільно не розподіляти податок між обласним, районним та бюджетами місцевого самоврядування, а поповнювати цим податком бюджети сіл, селищ та міст.

Збільшення доходів кошика №2 та зменшення залежності від трансфертів із державного бюджету можливо шляхом розподілу деяких загальнодержавних податків. Таким податком може бути податок на прибуток підприємств, розташованих на території адміністративно-територіальної одиниці. Це може стати додатковим стимулом для залучення нових бізнес-структур та розширення виробничих потужностей існуючих органами місцевої влади.
На необхідності активного реформування й удосконалення міжбюджетних відносин наголошується практично в усіх програмних документах, в яких визначаються завдання державної політики у сфері регулювання соціально-економічного розвитку регіонів: Концепції державної регіональної політики, щорічних посланнях Президента України, програмах діяльності Уряду.
На сьогодні можна виділити такі основні напрями реформування міжбюджетних відносин:
– формування децентралізованої моделі організації міжбюджетних відносин, що має ґрунтуватися на таких принципах, як закріплення в законодавчому порядку розподілу дохідних джерел для виконання видаткової частини бюджету, розширення прав місцевих органів влади при формуванні власних бюджетів;
– розширення ресурсної бази регіонів завдяки закріпленню за місцевими бюджетами коштів, достатніх для виконання власних і делегованих повноважень органами місцевої влади, зростання ролі місцевих податків і зборів у соціально-економічному розвитку регіонів. Статті 64–69 Бюджетного кодексу чітко закріплюють за бюджетами різного рівня податки і збори (обов’язкові платежі) у відповідних пропорціях.
Це положення дозволило створити стабільну ресурсну базу для регіональних і місцевих бюджетів, але й вона є недостатньою для забезпечення виконання функцій органами місцевої влади;
– організація ефективного казначейського обслуговування місцевих бюджетів і контролю за використанням місцевими органами влади фінансових ресурсів, що надаються у вигляді трансфертів. У разі невитрачання у встановлений термін або використання не за цільовим призначенням субвенцій, виділених бюджету нижчого територіального рівня, субсидіювання припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано;
– оптимізація правових відносин між державним бюджетом та обласними бюджетами, бюджетом АР Крим, міст Києва та Севастополя; між обласним і бюджетами міст обласного значення та районів; районними міст районного значення, сіл та селищ.
У контексті зростання обсягу неподаткових джерел доходів важлива роль відводиться ефективному управлінню комунальною власністю.
Найбільш розповсюдженим видом економічної діяльності органів місцевого самоврядування є надання в оренду об'єктів комунальної власності. У цій сфері діяльності задіяно близько 70% активів, однак дохід мен­ший, ніж у сфері торгівлі та сільському господарстві, де сконцентровано їх значно менше. Не в останню чергу це пов'язано із тим, що органи місцевого самоврядування надають в оренду об'єкти права ко­мунальної власності, у багатьох випадках, за заниженими цінами наближеним комерційним структурам. Ті ж проблеми у сфері транспорту, точніше транспортних перевезень.
Аналогічна картина і в інших сферах управління комунальною власністю. Очевид­но, що такі підходи до управління не відповідають інтересам територіальних громад загалом, а тому мають бути змінені. Дієвим інструментом підвищення ефективності управління комунальними активами є запровадження конкурентних засад як у відносинах власності, так і у інших сферах (ЖКГ, медицина, культура тощо).

Визначальним чинником економічного розвитку та подолання наслідків фінансової кризи є зростання ін­новаційного потенціалу на заздалегідь визначених державою пріоритетних на­прямах науково-технічного прогресу, організаційне забезпечення реалізації інноваційної стратегії з боку держави, формування ринково орієнтованої на­ціональної інноваційної системи.
Сутність інноваційно-відтворювального підходу в управлінні економікою полягає у частковій зміні структури господарського комплексу регіонів із акцентуванням уваги на галузях спеціалізації та формуванням регіональних інноваційних комплексів (як складових національної інноваційної системи) для їх прискореного розвитку.
Це дозволить, спрямовуючи інноваційні, трудові та грошово-кредитні ресурси у підприємства галузей спеціалізації, активізувати відтворювальні процеси на якісно новій технологічній основі.
В процесі управління економікою на основі даного підходу необхідною є концентрація фінансових, інтелектуально-трудових та інших видів ресурсів на реалізацію потенціалу галузей спеціалізації та обслуговуючих їх виробництвах. Органи державної та регіональної влади повинні широко використовувати усю сукупність заходів державної підтримки, особливу увагу приділяючи пільговому кредитуванню, участі у фінансуванні інвестиційних проектів, частковому зменшенню податкового навантаження.

Застосування зазначених заходів підтримки було б виправданим у випадку дотримання наступних принципів:
- ефективного розвитку – пільгове кредитування та спрямування інвестицій за рахунок державного та регіональних бюджетів на фінансування відтворювальних процесів повинно відбуватися в обмін на передачу частини прав власності. Потенційна можливість переходу підприємства у власність держави повинна, на нашу думку, стимулювати керівництво суб’єкта господарювання до ефективної господарської діяльності;
- мотивації – суб’єкти господарювання, які ефективно використовують надані державою ресурси повинні мати першочергове право отримати додаткове фінансування або преференції. Показниками ефективності у даному випадку, крім прибутковості та рентабельності, можуть виступати кількість новостворених робочих місць, коефіцієнт енергомісткості та інноваційності продукції тощо.
- соціальної спрямованості – фінансування інвестиційних проектів за рахунок державних та регіональних бюджетів та часткове зменшення податкового навантаження повинно здійснюватися у випадку не вивільнення робочих місць в перерахунку на повну зайнятість та утримання рівня заробітної плати у розмірі не меншому за середній по галузі.
Активізація інноваційних процесів у рамках вищезазначеного підходу до управління економікою регіону полягає у прискореному розвитку РІК як складового елемента національної інноваційної системи.
Регіональний інноваційний комплекс (РІК), як невід'ємна частина національ­ного (НІС), відображає регіональні аспекти управління інноваційними процесами (традиції, досвід, масштаби економіки), які реалізуються через взаємодію їх учасників (інноваційних процесів) у формі прямих і зворотних зв'язків між ними.

Враховуючи вищевикладене, пропонується регіональний інноваційний комплекс розглядати як сукупність підприємств, науково-освітніх, фінансових установ та органів влади певного регіону, взаємодія яких забезпечує реалізацію повного інноваційного циклу або окремих його етапів.
В даному контексті підприємства можуть виступати як споживачі інновацій, так і їх продуценти (конструкторські відділи). Науково-освітні установи – базовий, системоутворюючий елемент регіонального інноваційного комплексу на основі якого повинен відбуватися процес утворення та поширення інновацій.
На базі науково-освітніх установ доцільною є організація функціонування: лабораторій фундаментальних та прикладних досліджень, конструкторських розробок, патентно-ліцензійних центрів, регіональних центрів наукової експертизи, центрів підготовки та перепідготовки спеціалістів інноваційного бізнесу та центру трансферу технологій.
Фінансові установи можуть бути представлені інноваційними фондами, банками, коучинговими фірмами, основним завданням яких є фінансування (або залучення коштів) проектів.

Основною функцією органів регіональної влади у цій сфері є координація та організація взаємодії вищезазначених елементів регіонального інноваційного комплексу.
Органи регіональної влади можливо повинні виконувати також й управлінські функції у рамках РІК.
Діяльність органів регіональної влади у цій сфері повинна характеризуватися якомога більшим рівнем децентралізації, що однак, не виключає необхідність узгодження із пріоритетами державної інноваційної політики.
На першому етапі функціонування РІК доцільною є концентрація та спрямування інтелектуальних ресурсів на вирішення проблем інноваційного забезпечення галузей, як не втратили потенціалу розвитку.
На цьому ж етапі доцільним є організація виробництва наукоємних промислових товарів. Прискорити інноваційно-відтворювальні процеси, у даному контексті, можна за рахунок створення повних технологічних циклів, зміцнення міжгалузевої кооперації, орієнтації на сегменти зовнішнього ринку, на яких можна швидко реалізувати конкурентні переваги.
На наступному етапі функціонування РІК необхідним є поступове зростання частки ресурсів, які доцільно спрямовувати на проведення досліджень та організації виробництва на основі п’ятого та шостого наукових укладів.
Цьому буде сприяти й те, що перехід на модель економічного зростання, засновану на дотриманні принципів підтримки інноваційного підприємництва та широкого використання у виробничій сфері нових технологій і результатів науково-технічної діяльності, вимагає принципово нового підходу до створення інформаційної інфраструктури суспільства.
Невідкладним є й завдання удосконалення системи територіальної організації влади, тобто мова йде про необхідність забезпечення балансу державних та регіональних інтересів.

Першоосновою при вирішенні цього питання повинно бути право органів місцевого самоврядування на регіональному (обласному), міському та районному рівнях утворювати власні виконавчі органи.
Мова йде про створення нових за природою органів виконавчої влади на регіональному, міському та районному рівнях, компетенція яких обмежуватиметься спільними функціями та завданнями територіальних громад. Перелік таких функцій і завдань має бути законодавчо визначений.

 

 

 

Мал. Організаційна модель управління соціально-економічним розвитком на регіональному рівні


Голови регіональних і районних виконавчих комітетів мають обиратися з числа депутатів відповідних рад сесіями цих рад за поданням Президента України і за погодженням Прем’єр Міністра.
При цьому виконавчий комітет районного та міського рівня повинен бути підзвітним регіональному, а останній, в свою чергу, Прем’єр Міністру України.
Виконавчі комітети усіх рівнів є підзвітними радам, що їх обрала. Селищні та сільські ради не утворюють виконавчих комітетів, їх функції виконує апарат селищного та сільського голови. Селищний та сільські голови призначаються із числа всенародно обраних депутатів відповідної ради за поданням голови райвиконкому.
Райони у складі міст також формують власні представницькі та виконавчі органи влади. Рада відповідного району міста із числа депутатів за поданням голови міськвиконкому обирає голову виконкому району міста.
При регіональному виконавчому комітеті з метою вирішення питань пов’язаних із координацією процесу управління соціально-економічним комплексом регіону та інших питань доцільним є функціонування Президії регіонального виконавчого комітету в якості постійного органу у складі голови регіонального, голів міськ та райвиконкомів (за виключенням голів райвиконкомів у містах).

Вищеокреслена вертикаль влади передбачає ієрархічну субординацію структурних ланок, включаючи усі основні елементи відносин організаційного підпорядкування: обов’язковість виконання рішень вищих ланок, право вищого рівня управління скасовувати, корегувати рішення нижчого рівня, підзвітність нижчих ланок тощо.
У той же час вона дає можливість територіальній громаді самостійно вирішувати увесь комплекс питань свого розвитку, узгоджуючи їх із державною регіональною політикою. Також це сприятиме більш широким можливостям реалізації через ці органи місцевих та регіональних інтересів, а також встановить чіткі межі цих інтересів лише у сфері місцевих та регіональних справ.
Прочитано 3890 разів